Конкурс рецензій видавництва "ТаТиШо" або про мій перший досвід написання рецензії


У листопаді 2017 видваництво "ТаТиШо" оголосило про старт конкурсу "Читацьких рецензій ВВС". Я як новоспечена фанатка творчості Руслана Горового вирішила взяти участь.
На жаль, за результатами конкурсу ні книга, ні рецензії на неї не стали переможцями. Але видавництво організувало свій конкурс. 
А тут мені вдалось взяти першість!

Руслан Горовий на одній із презентацій книги.
Ось моя рецензія.

Книга, в якій життя як воно є

Останнім часом про все важливе і жахливе, веселе і неймовірне сучасне покоління дізнається із соцмереж. Саме у Фейсбуці, мабуть, не одна людина вперше прочитала оповідання з хештегом #1000 і 1 ніч війни. Пізніше придбала книгу, адже хотілось мати ці тексти всі і відразу і без прив’язки до Всесвітньої павутини. І ось читач відкриває книгу… Переглядає зміст, відзначає, що містить вона всього 126 сторінок. Розчаровуюєшся дещо, адже стиль письменника вже такий близький і знайомий, що хочеться читати подовше… 
В анотації автор каже, що ця книга не про війну, а «про нас» і наголошує, що книга з’явилась сама собою. Прочитавши всі новели, а подекуди й образки, можна впевнитися, що автор, немов художник, замалював ті образи і ситуації, ті характери, немов створив ескізи, наспіх записуючи думки, які виникали суцільним потоком під впливом певних обставин. Але ескізи виявились такі довершені і яскраві, що не потребують ніякого перевтілення. 
Книгу Руслан Володимирович присвячує 15-річному Дані Дідіку, який загинув під час теракту у Харкові під час ходи Гідності і в цьому першому однойменному образку, який є ніби передмовою до збірки, автор наголошує на її головній ідеї – ми повинні пам’ятати в ім’я чого поклали своє життя або пожертвували спокоєм і теплою домівкою «воїни світла». А особливо такі юні і безневинні як Данік. Читаючи новели, мимоволі розумієш, що авторові вдалось показати як змінилось життя людей (та і самі люди іноді) під впливом війни. Наскрізно проходить мотив любові (між закоханими, друзями, рідними), адже саме любов і веде людину по життю, а у зв’язку з війною любов, нажаль, іде в парі з розлукою. Часом навіть назавжди. Герої новел – це жінки, діти, друзі, волонтери… Але все ж центральне місце серед персонажів належить захисникам. Автор показує їхні стосунки з рідними, а саме їх важкий психологічний стан, коли вони не можуть ніяк звикнути до тиші, прийняти спокійно мирне життя та стояти осторонь біди («Страхи», «Не принц», «Відпустка», «ДТП»). Хлопці сумують, пишуть листи додому. Паперові, щоб матеріалізувати себе поруч з рідними хоч з допомогою того папірчика і передати їм часточку себе, своєї любові («Лист»). Образи жінок різні: серед них є вірні і люблячі, які розуміють важливість, справи, до якої долучились їхні кохані, а тому терпляче і мужньо чекають їх, підбадьорюють і підтримують після повернення або ж відпускають («Мовчун», «Вокзал», «Назад», «Три години», « Госпіталь», «Приїхав», «Лікар»); є і зрадниці, які, втомившись чекати, падають в обійми інших або просто йдуть чи під впливом всіх подій просто стають чужими («Друзі», «Розмова», «Пішла», «Кінець»). Не оминає увагою автор і дітей, які чекають тат і сумують за ними («Доня», «Гільза»). Донечка Маша, яка втратила маму і не може ходити. Дівчинка чекає, коли її забере тато і вони відбудують свій будинок. А поки він просто прийшов до донечки в лікарню і співає їй колискову («Колядник»). Підкресленням того, що наші захисники - це люди різних професій, які за покликом серця пішли захищати рідний край, інколи не маючи ні навичок ні досвіду, а чи то й навіть «характеру» для тої нелегкої справи є новели «Перший номер», «Лікар». 
Переживання рідних і страх втратити найдорожчу людину… Мабуть, цей страх стає частиною життя. Таку важку сторінку Руслан Володимирович подає позитивно, адже страхи героїв не справджуються, їх рідні залишаються живі(«Додому», «Крик»).
Переживання і роздуми чоловіків, які втратили своїх коханих, що їх автор змальовує у новелах «Стосунки», «Сон», змушують замислитися ад власним життям. Хлопцям не дає спокою те, що все могло би бути інакше якби...
Життя захисників в умовах війни змальовано у новелах, де спогади, розмови між чергуваннями і обстрілами стають сповідями («Дитинство», «Спорт», «Пацифіст», «Дванадцять жінок», «Космос»).
В одній з новел автор змалював матір. Образ матері насправді святий, адже ніщо не закреслить материнську любов і ласку. Вона всепрощаюча і щира («Мати»).
Нажаль, війна – це втрати. Поруч з коханням, любов’ю, дружбою ходить чорний біль і сирітство («Надіна любов», «Дід», «Зустріч» , «Однокласники» ).
А про те, що існують різні точки зору і подекуди людська невдячність вражає і обурює («Час», «Хліб»), але такі думки теж мають місце, і ,мабуть, їх не слід відкидати, щоб картина була повною.
Побратими із закордону, які вболівають за долю України, підтримують наших захисників незалежно від того, в якому куточку світу вони знаходяться, про яких читаємо в Горового(«В Україну», «Ірландія»), не дають зневіритись у щасливому майбутньому чи думати про те, що ми сам на сам зі своєю бідою.
Інколи, читаючи котрусь із новел, здається, Руслан Володимирович розказує нам чергову історію десь у кав’ярні за чашкою кави або під час поїздки автобусом, поїздом чи іншим транспортом, а його герої здаються нам знайомими і близькими. Може тому хоч в одній історії, а ви таки прочитаєте щось, що було чи є зовсім поруч вас і ваше серце защемить.
Ця книжка не про війну, а про людей, життя яких змінилося останні кілька років.
Переважно пора року, яку зображено в новелах це зима, але попри всі негаразди і втрати, врешті сходить яскраве і красиве сонце, як символ майбутнього, майбутньої весни. 
Кожна деталь, кожен жест чи вчинок мужніх героїв Горового мають глибокий зміст і потужний посил. Це книга про справжніх патріотів, про тих, хто пожертвував найдорожчим, тих, то втратив найдорожчих, але не зламався ні тілом, ні духом. Але поруч з героями, є слабкі духом, їх теж яскраво зображує автор, доводячи цим, що його твори не утопічні, а реальні, адже створило їх саме життя, в якому має місце не лише позитив.
Завершує збірку повість «Таран», яка проливає світло на вже відомі події історії – «радянський феномен» - повітряні тарани. Героїчні подвиги подекуди є випадковими або спричинені зовсім не патріотизмом і прагненням перемоги. Мабуть, варто відмітити її сатиричний характер, але в той же час висвітлення героїзму і професіоналізму радянських льотчиків і авіаконструкторів. Останній розділ знайомить нас з героєм, який викрадає ворожий літак і йде на таран. Цей образ - збірний, адже герой висловлює такі близькі нам всім думки: «Я спокійний, я буду воювати до кінця». Прочитавши ця рядки, хочеться вірити і діяти. Воювати можна не лише на військовому фронті. Здобуваючи перемоги кожен на своєму власному фронті (читати і спілкуватися українською мовою, відвідувати українські вистави, дивитися українські фільми, слухати українську музику, допомагати армії, вчити дітей, лікувати людей, випікати хліб і ін.), ми робимо одну велику перемогу можливою.

Коментарі

  1. Casinos Near Me: The BEST Casinos in the World 2021 - JamBase
    The casinos in Las Vegas, Nevada, 제주도 출장샵 include 경주 출장마사지 Caesars Palace, Golden 용인 출장마사지 Nugget, Red Rock, 통영 출장마사지 Treasure Island Casino & Hotel, and Bellagio. Visit us 동두천 출장샵 today!

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Літературний диктант "Гуси-лебеді летять" 7 клас